У Венеції музеїв – десятки. Та й усе місто – суцільний музей, це не банальність і не перебільшення. Але Палац Дожів – те, що важко пропустити, якщо Ви взагалі налаштовані на відвідування музеїв. Він казковий зовні і захопливий усередині, це – живий музей, оскільки картини, скульптури і навіть каміни – все ще неначе той самий гобелен, витканий у другій половині 16 століття пензлем і різцем Тиціана, Веронезе, Тінторетто, Сансовіно. І мудрістю місцевих філософів і письменників (читай – політтехнологів))), які перетворили безліч статуй і картин на карколомні ребуси. Але ж що добре: хочеш – розгадуй ребус, а хочеш – просто милуйся барвами і формами… Ось тільки у любителів грецьких міфів ненароком виникне запитання – чому це Діоніс раптом виходить із моря? І навіщо в розкішному “викраденні Європи” Веронезе, де одними тільки дамами і тканинами можна милуватися нескінченно, захований за деревами обеліск? А що це – в залі спецслужб! – за прекрасна замислена дама поруч із поважним старим у тюрбані? І чому “Рай” Тінторетто, перед яким усі шанобливо застигають, навіть не знаючи, що там зображено – так мало схожий на рай. Принаймні, як заведено його уявляти…
У мене є безліч варіантів екскурсії Палацом – від півтора годин, з акцентами на найефектніші та найцікавіші для всіх речі – від Веронезе до Мосту Зітхань… І – скільки захочете: одного разу ми дивилися Палац 5 годин! І навіть не помітили, як минув час.
Від Сходів Гігантів, де Дожа “посвячували” в дожі, і якими колись піднімалися високі гості. До залів Колегіуму і Сенату, секретних служб і Великої Ради – з чудовими полотнами, в яких історія подається як ілюстрований роман. І – зміна кадру – до Мосту Зітхань і в’язниці. Практично тисячоліття історії – архітектури – живопису. В одному палаццо.
Палац Дожів – із тих музеїв, які вражають усіх. По різному вражають. Але – не забуваються. Це – свято для очей, для душі, для розуму.
